Війна принесла в українські оселі випробування, які неможливо осягнути розумом. Найстрашніше з них — необхідність розповісти дитині, що найріднішої людини більше немає. Намагаючись захистити малечу, дорослі часто вдаються до казок про «хмаринки», проте психологи застерігають: такі метафори можуть лише поглибити травму.
Про це розповіла магістр психології та дитяча фахівчиня Олена Погорєлова для «РБК-Україна».
Перше і найголовніше правило — дорослий повинен спочатку допомогти собі. Якщо ви перебуваєте у стані істерики, ви не зможете стати опорою для дитини. Психологиня порівнює цей стан із порятунком на воді.
«В стресових ситуаціях та в моменти емоційного перенапруження дитина ніби маленький човен у шторм у морі, а дорослий є якорем, який допомагає втриматися. Тому щоб допомогти дитині пережити втрату, важливо в першу чергу прожити свої емоції та потурбуватися про себе», — наголошує Погорєлова.
Фахівець додає, що затягувати розмову на місяці не варто — дитина має дізнатися правду якомога швидше, але в безпечній обстановці.
Правда без метафор та «хмаринок»
Місце для розмови має бути звичним для дитини, наприклад, її кімната або дім. Звістку має принести людина, якій малеча довіряє найбільше. Головна порада психолога — відмова від вигадок, які дають марну надію.
«Дитині варто говорити правду про те, що сталося. Не варто говорити, що людина полетіла на хмаринку, дивиться з неба на нас або перетворилася на янгола. Це може викликати у дитини страхи або марні надії, що людина може повернутися», — пояснює психологиня.
Натомість Погорєлова радить використовувати прямі, але адаптовані до віку слова: «Можна сказати, що тато захищав нашу країну від ворогів, але, на жаль, він загинув, його тіло вже не працює, він не дихає і не повернеться до нас».
Чому дитина може не плакати
Реакція малечі може шокувати дорослих. Хтось починає гратися, ніби нічого не сталося, хтось виявляє агресію або заперечення. Психологиня заспокоює: це захисний механізм психіки.
«Хтось може удати, що нічого не сталося, відреагувати байдужо, одразу перевести тему розмови. Хтось може мати дуже бурхливу реакцію: сильний сум, злість та агресія. Дуже важливо будь-які емоції легалізувати, дозволити їх прожити, прийняти будь-яку реакцію дитини», — зазначає фахівчиня.
Окремим каменем спотикання є участь дітей у похованні. Погорєлова дає чіткі вікові обмеження та рекомендації щодо цього важкого ритуалу.
Психолог радить не брати на похорон дітей до 4-5 років. Для них краще створити окремий, більш лагідний ритуал прощання. Якщо ж дитина старша і ви вирішили взяти її з собою, вона має бути чітко підготовлена до того, що побачить.
«Пам’ятайте, що ваша присутність, чесність та готовність вислухати навіть найнезручніші запитання є найкращою терапією для дитини, яка зіткнулася зі смертю близької людини на війні», — резюмує Погорєлова.
Нагадаємо, психологи наголошують, що дитячі істерики, тривожність чи агресія часто не є ізольованими проблемами, а відображають атмосферу в родині.
За словами психологині Богдани Оліферчук, поведінка дитини нерідко сигналізує про конфлікти між батьками, емоційну відстороненість або напруження в сім’ї. Діти тонко відчувають настрій дорослих і реагують на нього через зміни у своїй поведінці.
Особливо складно діти переживають розлучення або приховані конфлікти, нерідко звинувачуючи себе у проблемах родини. Це може проявлятися тривожністю, страхами або навіть фізичними симптомами.
Фахівці підкреслюють: дитина часто є «індикатором» сімейного стану, тому важливо не ігнорувати зміни в її поведінці, говорити про емоції та за потреби звертатися по допомогу до спеціалістів.